Голодомор 30-х: Сталін голоду так і не визнав, але каральну машину запустив


Голодомор 32-33-го років став роковим для України. До цього часу нема остаточної цифри, скільки тоді загинуло людей від страшної смерті. Катастрофічне становище склалося тоді і в Одеській області, яку створили 27 лютого 1932 року. Кандидат історичних наук Едуард Петровский розповів, як наш регіон пережив ті страшні часи.

За словами історика, крім Одеси, до новоствореної області входили міста Кіровоград, Миколаїв, Херсон, а територія поділялась на 46 районів. Південна Бессарабія належала Румунії, а частина території на півночі сучасної області відійшла до Молдавської АСРР. За офіційним визнанням ЦК КП(б)У від голоду найбільш постраждали в цей час Зінов’євський, Хмелівський, Новомиргородський, Велико-Виськівський, Добровеличківський, Знаменський, Новоархангельський та інші райони Одещини. Там лютував повальний голод з високою смертністю населення. У районах, які не потрапили до цього списку, становище було дещо кращим, але випадки голодної смерті також були. Багато людей опухло від голоду і потребувало негайної продовольчої допомоги. Такі дії влади проти власного народу подавалися як боротьба з «куркулями», які противилися вступу до колгоспів.

Каральна акція радянської влади: у селян забирали будь-яку їжу. Сталін голоду не визнавав
Прийнята під тиском Молотова постанова Раднаркому України «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель» від 20 листопада 1932 року, якою місцеві власті змушені були керуватися під час хлібозаготівельної кампанії взимку 1932–1933 років, містила пункт про застосування «натуральних штрафів». Йшлося про штрафування м’ясом тих колгоспів, які заборгували по хлібозаготівлі, але не мали хліба, щоб розрахуватися з державою. Штрафи мали стягуватися як за рахунок усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників. Санкцію на них у кожному окремому випадку повинен був давати облвиконком. Архівні документи й газети свідчать, що в усіх місцевостях України, крім прикордонних, поширилися подвірні обшуки з конфіскацією не тільки хліба, а й будь-яких запасів їжі – сухарів, картоплі, буряків, сала, солінь тощо.

Конфіскація подавалася як покарання за «куркульський саботаж» хлібозаготівель. Вона не мала будь-якого відношення до поповнення державних запасів хліба і була каральною акцією в чистому вигляді. Мета її очевидна: створити умови для повільного фізичного винищення сільського населення, включаючи жінок і дітей. Неможливо довести документально, хто віддавав такі накази.

golodom_2

Сталін не бажав обговорювати проблему голоду як таку і наказав ставитися до власноручно організованого Голодомору як до неіснуючого явища. ЦК КП(б)У рекомендував заносити на «чорні дошки» колгоспи України, застосовуючи одночасно такі заходи: призупинити постачання товарів, заборонити кооперативну і державну торгівлю в селах, вивезти з магазинів продукти, скасувати колгоспну торгівлю для колгоспників та селян-одноосібників, повернути видані кредити та фінансові зобов’язання, провести політичні чистки серед «колгоспного активу» та виявляти саботажників.

Репресії в дії: Селам проголошували товарний бойкот. Люди чинили опір
З 51 району області до 15 лютого 1933 року 15 районів були під товарним бойкотом і жодні товари чи продукти туди не завозились. При цьому партійне керівництво слідкувало, щоб про ці репресивні заходи було широко відомо населенню. Першими жертвами такого терору стали села Піски Баштанського району та Святотроїцьке Троїцького району. Пізніше так само постраждали ще 10 сіл.

Спеціально створені бригади, до яких входили й місцеві активісти, діяли у кожному селі, відбираючи у людей не тільки зерно, овочі, посівне насіння, а навіть варену їжу, прирікаючи їх на голодну смерть. Щоб не дозволити голодним селянам зрізати колосся й таємно скошувати зелені посіви, організовувались команди озброєних вартових, які чергували цілодобово. На колгоспних полях споруджували вежі для спостереження. Всіх помічених у крадіжках осіб передавали судово-слідчим органам, які розглядали їх справи протягом 3-5 днів.

За довідками органів ДПУ, у березні-квітні 1932 року почастішали випадки організованих нападів великих груп селян у кількості 200-300 осіб на зернові склади у багатьох районах Одеської області та Молдавської АСРР. Приводом до таких нападів нерідко ставали чутки про приїзд представників влади для роздачі хліба голодуючим. На Одещині випадки самочинного повернення колгоспниками корів зафіксовані у 6 районах області: Новоукраїнському, Цебрикаівському, Новомиргородському, Великовисківському, Зінов’євському та Врадієвському. Особливо посилились репресії наприкінці 1932 року, після відвідування Одеси Л. Кагановичем і В. Балицьким. «Хлібозаготівельний візит командирів голодомору» був покликаний форсувати темпи виконання планових завдань. 23 грудня Л. Каганович скликав нараду секретарів райкомів. На ній відбулася розмова між ним і секретарем Карл-Лібкнехтівського району Дюрмаєром, котрий зазначив, що було «20 випадків добровільного здавання хлібних ям». На що Каганович сердито зауважив: «Лише наприкінці грудня ви починаєте розуміти, як треба заготовляти хліб. І то я вас похвалив, що ви починаєте розуміти. Вчора на зборах секретарів в Одесі я цього не сказав. Хліб, що надходив від вас до цього часу, надходив переважно самопливом, не політично, без душі, без більшовизму. Ви плутались і розгубились від минулого року. Куди ви дивились, що на громадське харчування йшло по 3-4 фунти на трудодень, а тепер забираєте по пів-пудика різних авансів. Що головне у вас зараз? Не аванси і не переобмолот, а вивезти наявний хліб з амбарів, хоча б він і зберігався під виглядом всяких фондів, пришвидшити обмолот, шукати розкрадений хліб, особливо в одноосібників. І вишукувати так, щоб самі добровільно розкривали ями, бо інакше в нас не вистачить сил перекопати всю землю».

Тепер справи не обмежувались лише розпуском парторганізацій, передачею до судів справ на правління колгоспів, бойкотами сіл і численними доганами від обкому КП(б)У на зразок: «Необхідно нещадно гнати з партії, арештовувати і засуджувати як зрадників тих комуністів, які протидіють або ухиляються від вилучення прихованого і розкраденого хліба». Багато партійних і радянських працівників у районах з відома партійних органів, щоб самим не потрапити під арешт за невиконання плану і утриматися на своїх посадах, застосовували щодо селян грабунок і безчинства. Такі факти мали місце в селах Лиса Гора, Костянтинівка, Любо-Іванівка, Ново-Красне Арбузинського району Одеської області.

2

Все більше серед репресивних заходів почали використовувати висилку на Північ, ув’язнення в концтабір, позбавлення земельних наділів і присадибних ділянок, конфіскацію майна. Комуністів, у формулюванні обкому «за пряму зраду інтересів партії і робітничого класу», виключали з КП(б)У і відправляли до концтабору. Передбачалось і таке покарання як штраф з негайною конфіскацією і висилка з вилученням майна. При цьому, звичайно, не бралася до уваги дійсна провина покараних, їх кількість задавали у вигляді рознарядки. Так, у постанові обкому від 27 грудня 1932 року сказано: «Вислати по одному найбільш злісному селу із Любашівського, Троїцького, Кривоозерського та ін. районів, а із Первомайського, Зинов’ївського і В.-Олександрівського – по два села. У п’ятиденний термін відправити до концтабору 500 чоловік куркульських контрреволюціонерів, які проявили свою злість і ворожість до радянської влади…».

Страшні наслідки Голодомору
Взимку та навесні 1933 року в селах Одещини склалось надзвичайно важке становище. Репресії, відсутність продовольчої допомоги привели до масової смертності селян. На грань голодного вимирання були поставлені села Берізки, Тридуби, Мазурове, Красненьке Криво-Озерського району. В ряді сіл області були зареєстровані випадки трупоїдства та канібалізму. Випадки людоїдства були узагальнені в інформаційному листі від 20 березня 1933 року, відправленому обласною Контрольною комісією Робітничо-селянської інспекції в Москву і Харків.

В ньому зазначалося, що відомими стали випадки людоїдства в таких районах: Снігурівському – 5 випадків, Криво-Озерському – 6, В-Олександрівському – 4, Ново-Українському – 1, Очаківському – 1. Так, в селі Секретарка Криво-Озерського району троє колгоспників на початку березня відкопали похований на кладовищі труп Мотрі Мандріної, «розділили між собою, зварили і з’їли». Подібні випадки сталися в селах Тридуби, Лоцкіно, Пришвинське, Покровське та інших. В архівних документах знаходимо інформацію про факти канібалізму також в Кам’янському, Любашівському, Врадіївському та ряді інших районів Одеської області.

Страшна трагедія 32-33-го років призвела до того, що корінного населення в Україні значно поменшало, загинули сотні тисяч селян, багато репресованих було вивезено до Сибіру, а в їхні дома заселили чужаків, які не знали українську мову, традиції, культуру. В Україну вони принесли свої чужі звичаї. Таким чином, у довгостроковій перспективі ми отримали населення, яке не хоче вчити українську, виправдовуючи себе тим, що вона їм не рідна. Вони не хочуть знати історію, бо тоді потрібно визнати, що живуть вони там, де розгорнулася глибока трагедія. Вони підтримують кривавого окупанта, бо колись їхні предки так само підтримували людожерську систему терору. Тому пам’ятаємо про Голодомор і ті страшні наслідки, що отримала Україна.

33430196

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован.

Достигнут лимит времени. Пожалуйста, введите CAPTCHA снова.