Марія Берлінська: «Потрібно не на броніки скидатись, а на стратегічні речі»


Учасниця АТО, аэророзвідниця, керівник волонтерської організації «Центр підтримки аеророзвідки», ініціаторка проекту “Невидимий батальон” Марія Берлінська накреслила складнощі жінки на війні, розказала про допомогу українській армії й поділилася баченням виходу з конфлікту. Вона писала свій диплом з історії, який захистила в Києво-Могилянській академії, на передовій під звуки мінометів. Полюбляє небо й мотоцикли. Детальніше – в матеріалі.

13239485_1564772223816549_1230374239905834861_n

Марія Берлінська. Фото зі сторінки в фейсбуці
- Що підштовхує жінку йти на передову?
– Багатьох по-різному. Буду говорити особисто про себе. Мене підштовхнуло літо 14-го року. На передову їхали люди, які були зі мною на Майдані. В мене було почуття вини, що вони пройшли літню кампанію з величезними втратами, а я в той час сиділа в Києві. Я не могла вже більше сидіти в Києві, коли там уже Іловайськ. Я відчувала, що можливо зраджую свій народ. Душу й тіло ми положим за нашу свободу, але хтось там, а хтось не там. Хтось своїм тілом це все закриває. Це дуже страшно. Це мої почуття. Мій тато також поривається в АТО, штурмує військкомат, хоча за віком може не йти. Але скоріш за все найближчим часом він туди потрапить. Когось підштовхують втрати. Хтось просто не може сидіти, тому що медик. Хтось поїхав зі злості. Хтось хоче бути поруч із своїм чоловіком, щоб йому допомогти. У всіх різні мотивації.
Марія Берлінська, зокрема, відмітила, що, на жаль, до цього часу в українській армії жінки-військовослужбовці виконують одну роботу, а оформлені на інші посади, тому що досі в нашій країні діють старі радянські нормативні акти, за якими жінка в армії не може бути снайперкою чи танкістом. Під будівлею Міноборони навіть відбувся мітинг «кухарок»-військовослужбовців з метою привернути увагу до цієї проблеми та змінити нинішню ситуацію.
– Після резонансу Міноборони пообіцяли розширити перелік посад для жінок у армії. Тобто частина бойових посад стане доступною, що доводить, що, не дивлячись на шалений опір системи, це можливо. Також було досліджено медіа-висвітлення жінок в армії. Так, вийшов календар, де українські жінки були представлені в бікіні зі зброєю, такими «сексі-барбі». Але ми намагаємося показати жінок такими, які вони є насправді в українській армії. Ми зробили фотопроект, вийшов календар. Було приємно, що бійці на передовій повісили наші календарі, де жінки є такими, якими вони є. Але варто тільки подивитись телевізійні сюжети, то знов на жінок одягають якихось «бантиків», чоловіків так не показують, тому що для них це було б образливо. В публічному просторі дуже часто експлуатується два образи жінки – «берегині» й «барбі». Дуже часто про жінку кажуть, що вона допомагає армії, а не сама воює. Але жінки на передовій не допомагають, вони роблять те саме, що й чоловіки. Наділяти жінку лише допоміжною функцією є не дуже коректним. В АТО жінки не сидять цілодобово й допомагають. Я бачила сама, як під Донецьким аеропортом жінки витягували здорових дядьок на собі. В «Айдарі» дівчата взагалі брали пацанів в бій деякі. Й таких історій дуже багато. Навіть сьогодні я йшла в метро і сфоткала борд: «На військову службу приймаються громадяни віком від 18 до 40 років і жінки». На даний час снайперку не можуть оформити як снайперку, тому що таким чином командир порушить існуючи норми. Це повинно вирішуватись законодавчо. Мені поступив інсайд, що плануються зміни в законодавстві. Окремою темою дослідження, яка є табуйованою, є так звані «неуставні» відносини між чоловіками й жінками в армії. Окрім цього, були такі випадки, коли в жінки-військовослужбовця намагались забрати дітей. Причому діти не були покинуті напризволяще. Але це тема окремого дослідження.
- Що, на вашу думку, потрібно змінити в нашій армії ще?
– Потрібно не на броніки скидатись, а на стратегічні речі. Я створила навчальний центр, де ми навчаємо, як використовувати безпілотники на користь української армії. Ми працюємо на самій передовій фронту. Я вважаю, що армія має бути професійною. Війна зараз набула такого змісту, що наших людей повільно вбивають, вони дати якоїсь особливої відповіді не можуть, тому що в нас діють певні домовленості. Навіщо нам тисяча людей на якийсь ділянці, коли можна поставити 100 професіоналів. Ми ж воюємо не мечами. Я українка, мені цікаво, щоб усі ми керувалися законами здорового глузду. Якщо можна послати безпілотника, а не живих людей на смерть, щоб ми посилали безпілотника. Якщо жінка краще робить якісь бойові задачі, значить жінка, якщо вона цього хоче, повинна мати можливість це робити. Ми маємо безпрецедентний досвід, тому що наша країна ще ніколи не воювала, який ще буде проаналізовано й досліджено. Більш того ми маємо безпрецедентний досвід, коли на війну пішли жінки. Причому читача, слухача та глядача потрібно виховувати. Це дискусія з площини чи ми підіграємо читачу, чи ми виховуємо його смаки. В нас досі йдуть російські серіали, але ж це «воспевание врага». Не потрібно йти повністю на дурновкусіє, ми дуже швидко так перетворимося на «медіа-порно».
- Яку роль відіграє підняття матеріального забезпечення в армії для жінки, чи це важливо?
– Не має такого поняття «матеріально зацікавлені жінки» та «матеріально зацікавлені чоловіки». В мене особисто велике матеріальне зацікавлення, тому що я їжджу на передову за свої гроші. Паливо в нас досить дороге. Точно так саме й всюди. Наш соціально-економічний стан є такий, що люди ніщіють. Зарплатня в регіонах навіть страшно подумати. Середня зарплатня в містечку, звідки я родом, це Каменець-Подільський, десь 1500-2000 гривень. Звичайно підняття зарплатні в армії має вплив і на жінок, і на чоловіків. Але ці жінки, які брали участь у проекті, прийшли в армію до підняття грошового забезпечення. До того часу зарплатня в зоні АТО складала 2-3 тисячі гривень. Це не дуже сильна мотивація, щоб іти в армію. Коли я приїхала в «Айдар», мені сказали: «Дай дані про 10 тисяч». Я кажу: «Які 10 тисяч?». Мені відповідають: «10 тисяч гробових, щоб ми могли батькам передати». Тобто люди самі скидались.
- Як жінка, яка воює, може стати членом миротворчого процесу? Як вийти з цього конфлікту?
– Складне питання. Щоб сідати за перемовини, треба хоча б почати вибачати, почати перестати згадувати тих людей, яких уже немає. Разом з тим, скажу доволі непопулярну річ, я вважаю, що потрібно розмовляти. Залишити цей регіон, який буде нас постійно розхитувати, який буде постійно нестабільним, нашою кровоточущою раною, не можна. Або ми повністю відрізаємося від них, кажемо: «Все». Але в суспільстві одразу виникне питання: «За що це все було? За що стільки людей загинуло?». Другий варіант – іти в наступальну операцію. Але найважчий бій – це бій у межах міста, це величезні жертви, терорист може бути в будь-якому підвалі. Це просто зрівнювати міста з землею. Разом з тим ніхто не візьме на себе політичну відповідальність зачищати Луганськ і Донецьк. Порошенко цього не зробить. Я проти виборів до того часу, поки ці території не будуть нам підконтрольні й закрити кордони. Тому що це означає запустити в Парламент бандитів, які вчора в підвалах відрізали нашим людям руки-ноги, виколювали очі. Це факти. Уявляєте велику багатомільйонну Росію, де є якийсь відсоток людей психічно нестабільних, для яких саме катування й убивство спричиняє задоволення. Весь цей сброд припхався на Донбас, тому що тут можна безкарно це робити, ходити при цьому у славі, ще й бути героєм. Якщо провести вибори, то це значить легалізувати злочинців. Разом з тим сідати й розмовляти потрібно, бо інакше це буде дуже довга історія. Росія не залишить нас у спокої. Треба розмовляти, але бажано прямі перемовини. Це моя думка.

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован.

Достигнут лимит времени. Пожалуйста, введите CAPTCHA снова.