Відкриття України Америкою. Американські університети дізнаються про Україну через кіно


shevchuk

Форпост нашої країни і української культури в США – український кіноклуб при Колумбійському університеті в Нью-Йорку. Це не просто місце, де показують кіно з України та про Україну. На його базі проходять симпозіуми, дискусії і ведеться наукова робота. А ще це місце, де люди можуть зібратися для того, щоб познайомитися один з одним, об’єднатися, щоб допомогти українцям боротися у себе на батьківщині проти російської агресії.

Про це в Одеському Кризовому Медіа центрі розповів директор кіноклубу, викладач Колумбійського Університету Юрій Шевчук.

– Я заснував український кіноклуб у 2004 році, – розповідає він. – Мета: залучити людей до українських студій в університеті. Кіно було обрано невипадково, адже це найбільш дієвий спосіб привернути людей.

Так в Колумбійському університеті вдалося створити гідну конкуренцію українським дослідницьким центрам в Гарварді і Університеті Торонто. І вже на перший показ прийшло дуже багато глядачів.

При цьому в Нью-Йорку дуже насичене кіножиття, місто вважається столицею світового кіно. Тому українському кіноклубу довелося конкурувати з багатьма кінотеатрами і національними кіноклубами.

– У нас є свій англомовний сайт, – розповідає Юрій Шевчук, – При цьому треба відрізняти справжнє національне кіно від постколоніального, виробленого в Україні, але в якому немає української мови, українських героїв і навіть українських тем. Українська нація вимагає українського кінематографа, вимагає своє національне кіно. При цьому ця ідея не дуже популярна тут, в Україні, що дивно.

Кіноклуб активно просуває українське кіно у всій Америці – не тільки в Нью-Йорку, але скрізь – і Чикаго, і в центральній частині США, і на Західному узбережжі.

– Я читаю лекції з української кіно і в Європі – в Мілані, в Римі, в Сан-Хуані (Пуерто-Ріко), – розповідає Юрій Шевчук. – Це розширює знання про український кінематограф. Ми підтримуємо українських режисерів не тільки словом, а ділом – ми їх показуємо світу.

Крім того, учасники кіноклубу та його гості розглядають проблемні питання розвитку українського кіно з точки зору наукових досліджень в рамках славістичних студій.

– Український кінематограф – легітимний і багатообіцяючий об’єкт наукових досліджень, – говорить учений.

Звичайна робота кіноклубу виглядає так: раз на місяць проходить показ українського фільму (або фільму про Україну) на кампусі Колумбійського університету. За можливістю, на нього запрошується режисер і експерти, щоб після перегляду організувати дискусію.

– Ми хочемо інтелектуалізувати наші імпрези, – розповідає Юрій Шевчук, – зробити приводом для наукової дискусії з тієї теми, на яку знято фільм. Ми запрошували фахівців з історії культури, мовознавства, кінокритиків. Наприклад, обговорювали фільм Бортка «Тарас Бульба». Вийшов, у підсумку, дуже хороший науковий симпозіум.

– Коли мене запрошують читати курси в Гарварді, я організую покази українського кіно і там. Великий успіх мала тема Голодомору в Україні. Вже після Гарварда, ми також показ і дискусію проводили в Торонто і в американському університеті Кеббота в Римі. Ці покази спровокували інтерес до теми Голодомору у всьому світі. З’явилися статті та дослідження на тему цієї української трагедії.

Юрій Шевчук зазначив, що зараз, на жаль, дуже маленька пропозиція фільмів, зроблених в Україні. Тому їм доводиться показувати і фільми, зняті про Україну.

– Нам цікаво, як бачать українців представники інших культур, – пояснює він. Але також очевидно і те, що є великий дефіцит українських фільмів і це свідчить, що Україна досі залишається культурною колонією Російської імперії. При цьому ми не показуємо все підряд. Нам важливий український зміст: впізнаваний національний герой, впізнавана українська історія, українська мова (не може бути українського фільму без української мови).

Показує кіноклуб і кінокласику, такі фільми як «Тіні забутих предків», «Земля», «Арсенал». У світі часто українська класика сприймається як російська. – Ми бачимо, як ганебно імперія привласнювала собі наші досягнення, – зазначив Юрій Шевчук.

Крім класики, окремою категорією йдуть іноземні фільми про Україну, і, звичайно, в кіноклубі представлений молодий український кінематограф, за словами Шевчука нескінченно цікавий, спонтанний, безпосередній.

Вчений згадав ще одну проблему українського кіно – домінування в ньому песимістичного сприйняття світу, чорнушна безпросвітність, цинізм. І сам він пояснює чому:

– Циніком, критиком бути дуже легко. Глядач ж чекає фільми, після яких можна посміхнутися. Нам треба робити акцент на позитивному баченні світу.

За словами Юрія Шевчука, українські кіноринок та кіновиробництво не сильно конкурентні. Є стільки виробничих потужностей, які роблять тільки те, що їм подобається, не приймають нічого, що не пов’язане з їх баченням, формують міфи про те, що нібито здатне зацікавити глядача. В Україні немає оточення і середовища для плідного розвитку кінематографа.

– Більше того, – зазначив Юрій Шевчук, – доходить до того, що деякі керівники кінотеатрів заявляють, що в їх кінотеатрах українського кіно немає і не буде.

Великі надії щодо популяризації українського кіно пов’язані з фільмом «Плем’я». Це найтитулованіший сучасний український фільм.